Сучасні підходи до вивчення природничих дисциплін.

Головна мета сучасної школи – створити таку систему освіти - яка забезпечила б освітні потреби особистості у відповідності з її інтересами та можливостями, створювала б умови  для самореалізації, готувала б до творчої інтелектуальної праці.

Знання в галузі математики є необхідною складовою частиною інтелектуального балансу кожної освіченої людини. Одним із шляхів оновлення змісту освіти й узгодження його з сучасними потребами є орієнтація на компетентнісний підхід: тобто на досягненнях самих учнів, що базуються на знаннях, досвіді, цінностях, набутих завдяки навчанню.

Універсальний елемент мислення – логіка. Мистецтво визначати та уміння працювати з означеннями, уміння відрізняти відоме від невідомого, доведене від недоведеного, мистецтво аналізувати, класифікувати, ставити гіпотези, користуватись аналогіями – все це та багато іншого людина засвоює в значній мірі саме завдяки вивченню математики.  

Характерною ознакою сучасного життя є інтенсивне застосування математичних методів у різноманітних галузях теоретичного знання і практичної діяльності людини. І тому сьогодні актуальною стає проблема навчити учнів свідомо застосовувати здобуті на уроках математики теоретичні знання до розв’язування практичних задач.

Практичне спрямування шкільного курсу математики передбачає вироблення в учнів умінь використовувати здобуті знання під час вивчення інших навчальних предметів. Обчислення масштабу на уроках географії, складання та обчислення пропорцій на хімії, перетворення виразів та, особливо, величин на уроках фізики. Математика симетричними перетвореннями гармонійно вписується в музику, літературу та декоративно – прикладне мистецтво, відсотковими розрахунками – в економіку. Але до сьогодні математика залишається відокремленою та абстрактною. Чому учень, який з легкістю будує функціональні залежності у системі ХУ не може це зробити в іншій і навпаки. Програмою не передбачений інтегрований курс математики з жодною дисципліною. А задачі на розрахунок, тобто обчислення є в хімії та біології, фізиці та трудовому навчанні.

  Прикладне спрямування включає уміння учнів математично досліджувати реальні явища, складати математичні моделі задач, розв’язувати їх та зіставляти знайдені результати з реальними. Сучасні суспільні вимоги змінюють пріоритети і дещо зміщують акценти математичної освіти. Необхідно посилити увагу до такої діяльності учнів, як обробка кількісної інформації на основі самостійно одержаних даних, попередня оцінка результатів обчислень. Нині потрібні вміння виконувати геометричні вимірювання, читати та інтерпретувати таблиці, графіки, схеми, користуватися математичними методами для прогнозування та оцінки результатів. Сьогоднішня математика вийшла за межі обчислень та переказування теорем з підручника.

   Математика має практичну, утилітарну складову. Для орієнтації у сучасному світі кожному необхідний деякий комплект умінь та знань  (навички обчислень, елементи практичної геометрії, складання та розв’язування пропорцій та ін.). Математика зацікавлена в інформаційній компетентності  - в  умінні знаходити, осмислювати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел.

Мислення учня активізується, якщо в нього виникло бажання розуміти, вивчати новий матеріал, з’явилася зацікавленість роботою; коли він стає співучасником навчально-пізнавального процесу.

У вивченні математики головне — це задача! Складна, але посильна. Урок математики — це урок оволодіння задачами. У математики дуже багато функцій. Якщо ми говоримо про шкільну математику, то її головна функція — дії в полі закінченої науки, де можна заглиблюватися, отримувати нову інформацію, здійснювати відкриття, досягати результатів. Коли ж у цій науці стає тісно під час навчання в школі, то це означає або те, що учень — геній, або те, що у нього поганий учитель. На якомусь етапі дітей захоплює безпосередньо сама задача, на якомусь — інтерес до того, чого немає в шкільному підручнику, на якомусь етапі — це те, що є лише у великій науці. Математика виникла з практичних потреб людини. Але, як і в інших галузях мислення, закони, абстраговані від реальності, на певному ступені розвитку відриваються від неї і протиставляються їй (реальності) як щось самостійне. Дослідницьке пізнання реального світу стало базою для створення в учнів відповідного математичного апарату, а також його використання у фізиці, географії, біології, економіці.

У роботі варто використовувати  різні методи навчання та учіння. Саме учіння , як одна з проекцій навчання, розкриває суб’єктний досвід дитини. На уроці відбувається „зустріч ” досвіду, набутого під час навчання, з суб’єктним досвідом, з подальшим його збагаченням. Ми прагнемо  математику впроваджувати, а не нав’язувати.

Викладати математику дитині для того, щоб вона змогла полічити вартість покупок, не потрібно. Для цього є калькулятор. Учити математику в школі для того, щоб пояснювати потім своїм дітям, — не потрібно. Для цього у дітей буде свій учитель. Так для чого ж потрібна математика? Очевидно, для того, щоб вирішувати якісь питання, пов’язані зі світоглядом, знаннями, культурою, освіченістю. Якщо так, то дуже важливо вибрати, чого саме потрібно навчати дитину.

Я переконана, що знання без почуттів жорстокі, а почуття без знань не ефективні. Чиста математика займається абстракціями і всі абстракції, доведені до крайності, перетворюються в безглуздя або у свою протилежність. „Освіжити” такі думки можна вдалим комбінуванням математики із зовсім несумісними на перший погляд науками.

Основне завдання - створити умови, в якій людина може захотіти вчитися. Щоб створити таку обстановку, потрібно принести на урок учням не лише  висловлені сто років тому думки, а своє бачення теми, проблеми сьогодення, свою ідеологію предмета, тобто розглядати математику як діяльність людини.

Навчальні цілі – ідеальне уявлення результату, який має бути досягнутий у ході вивчення тієї чи іншої навчальної теми. Слід визначити, що навчальна ціль як ідеальний результат майбутньої діяльності проектується при вивченні математики такими напрямками:

• формування в учнів уявлень про ідеї і методи математики, її роль у пізнанні дійсності, наукового світогляду;
• інтелектуальний розвиток учнів (логічного мислення, інтуїції, просторових уявлень і уяви, алгоритмічної культури, пам’яті, уваги);
• реальність є більшою мірою джерелом математичних ідей, ніж галуззю застосування.;
• особлива увага приділяється зв’язкам між математичними ідеями, а не ізольованим фактам.

Однією з найважливіших умов становлення індивідуальності учня в процесі навчання я вважаю створення на уроці ситуації вибору. Це може бути вибір правильної відповіді, розв’язку задачі, тобто надається перевага одному з варіантів, що спонукає до синтезу думок. Коли пропонуємо дитині зробити свідомий вибір, то хочемо побачити його неповторність. При виборі сприятливих умов для формування творчих здібностей  учнів, варто шукати засоби для створення цілісної системи знань.

Лише творчі та посильні завдання найдовше утримують увагу дітей. При цьому інтерес і задоволення, які дістають учні від зроблених на уроці відкриттів, а головне – відкриттів власних можливостей, сприяють створенню мотивації до навчання.

Шкільна практика підтверджує позитивну роль системи „ключових” задач. Ефективніше спочатку формувати навики розв’язання основних підготовчих завдань, а потім їх використовувати в процесі розв’язання складніших. Цікавими по своїй суті є складні задачі, які потребують глибокого усвідомлення, вибору шляху розв’язку, пошуку та аналізу. У цьому аспекті я використовую прикладні задачі які є навчальними, творчими, розвиваючими та пізнавальними. Вони зацікавлюють учнів математикою, розширюють їх знання, а також активізують мислення. Ми вчимося!. Але не математиці, а математикою. Школяр мислить, шукає шляхи до відповіді і знаходить найкоротшим для себе способом. І цим самим ми виконуємо завдання сучасної школи – навчити дитину думати.

Я вважаю, що саме такий підхід дає можливість успішно виявити та максимально розвинути індивідуально значущі позитивні задатки кожного школяра на підставі надбаного ним до школи і в процесі шкільного навчання досвіду, а також сформувати інтерес до пізнання, бажання та вміння навчатися.

А, загалом, вчитель повинен бути хорошим стратегом та вчасно створювати для інтелекту дитини проблемні ситуації. У цьому і полягає наша робота: не ліквідовувати всі перепони на шляху дитини до вершини знань, а планомірно створювати їх. Це дозволяє учням не лише свідомо оволодівати шкільною програмою, але і рухатись на шляху формування своєї особистості.