Розвиток соціальної компетентності учнів з особливими потребами в умовах спеціальної школи-інтернату

У статті проаналізовано процес соціалізації дітей з особливими потребами; в загальному вигляді окреслено головні завдання та цілі щодо становлення та розвитку соціальної (життєвої) компетентності дітей різних вікових груп в умовах школи інтернату. Ключові слова: соціалізація, соціальна (життєва) компетентність, діти з особливими потребами, школа інтернат. The process of socialization of children with disabilities is analyzed in the article. Author describes key tasks and objectives of formation and development of social (life) competence of different age groups’ children in a boarding school. Key words: ocialization, social (life) competence, children with disabilities, boarding school. Вчені вважають, що соціальна компетентність дітей з особливими потребами передбачає спроможність особистості набувати знання, перетворювати їх на уміння, адекватно діяти в соціальному середовищі, правильно оцінювати складні соціально-культурні, економічні, виробничі ситуації, приймати правильні рішення та діяти згідно з обставинами соціального, культурного, економічного життя суспільства [1, 3, 4, 5]. Підвищення інтересу до зазначеної проблеми зустрічаємо у працях Л.Кунельської, М.Мауковської, А.Панової, В.Слот, Х.Спанярд, М.Фурсова, О.Холостової. Цінними є також дослідження, присвячені соціальній роботі як засобу соціалізації дитини з особливими потребами (О.Белінської, Л.Грачова, Я.Коломенського, А.Мудрика, А.Панової). Значною практичною допомогою фахівцям є праці, які висвітлюють досвід нетрадиційних підходів до реабілітаційного процесу (Л.Грачов, Г.Іващенко, Є.Кім, Н.Роберт). Значну увагу питанню забезпечення життєвої компетентності дітей з інтелектуальними та фізичними вадами приділяють вітчизняні вчені (Л. Артемова, Л. Сохань, В. Тарсун, Т. Титаренко, В. Циба та ін.). Процес формування соціальної компетентності, або соціалізації дітей з особливими потребами проходить з великими труднощами та у дещо сповільненому темпі. Схематично його можна розділити на 3 етапи: І етап соціалізації – входження дитини в соціум: першою сходинкою є адаптація її в сім’ї. Успішність цього процесу залежить від того, наскільки адекватно члени родини реагують на проблеми дитини і допомагають у їх подоланні. Виникаючі труднощі – результат неправильної позиції батьків та інших членів сім’ї. ІІ етап соціалізації – це перебування дитини у спеціальному закладі. Важливу роль має відіграти такт педагогів, повага до дитини з особливими освітніми потребами. Налаштування дитини на перебування у закладі, на важливість нових змін у її житті виконують члени родини. ІІІ етап соціалізації – адаптація дитини та її сім’ї власне у суспільстві, (пошук інших сімей з подібними проблемами, встановлення контактів, пошук своєї «соціальної ніші») [3]. Виходячи з теми дослідно-експериментальної роботи «Формування соціальної компетентності учнів з особливими потребами в умовах спеціальної школи-інтернату», першим соціалізуючим інститутом для окресленої категорії дітей є власне школа-інтернат. З огляду на це, місія школи-інтернату полягає в тому, щоб допомогти кожній дитині усвідомити смисл свого життя, визначити «свій образ буття» (М. Хайдеґґер), оволодіти універсальними константами життєвого світу, постійно шукаючи відповіді на питання, що визначають орієнтири в її розвитку, систему смисложиттєвих координат, у яких вона може існувати. Йдеться також про подолання усталених стереотипів сприйняття дитини як пасивного об'єкта суспільних впливів, ставлення до хворої дитини як до аномальної. Дороговказом для XXI ст. є життєва стратегія, зафіксована у Конвенції про права дитини і спрямована на те, як допомогти дитині з особливими потребами вести повноцінне і достойне життя в умовах, що забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства. Сьогодні як ніколи гостро постає завдання осмислення й пізнання нових педагогічних реалій, створення нової філософії освіти. Саме на цій основі має формуватися нова педагогіка – педагогіка життєтворчості, у центрі якої – дитина з особливими потребами. Формування соціальної компетентності та комплексної реабілітації в суспільстві дитини із проблемами розвитку передбачає навчитися пізнавати життя; навчитися життєвої і соціальної компетентності; навчитися жити разом; навчитися мистецтва життя. Однак усі зазначені вище процеси неможливі без активної діяльності соціальних та психологічних служб (обласних і шкільних) в умовах спеціальних шкіл-інтернатів, головною метою щодо становлення та розвитку життєвих компетентностей яких є створення необхідних умов та стимулювання навчально-пізнавальної, практичної та комунікативної діяльності учнів, необхідної для формування, застосування та здобуття досвіду успішної реалізації цих навичок у житті. Практика роботи засвідчує, що життєві навички неможливо сформувати, розвинути та удосконалити поза щоденною пізнавальною, практично- перетворювальною та комунікативною діяльністю учня, адже становлення та розвиток життєвих компетентностей не відбуватиметься у відриві від спілкування та взаємин учнів в школі. З цього випливає першочергове завдання педагогічного колективу – здійснити реально практичні кроки до розвитку життєвих компетентностей, не губити їх практичний характер та практичну життєву значущість у вербальному, знанняцентрованому підході до навчання та виховання. На думку науковців, у процесі формування життєвих навичок варто спиратися на ігрову діяльність учня, яка, в поєднанні з навчально- пізнавальною, сприятиме створенню оптимальних умов для становлення, розвитку та реалізації відповідних життєвих навичок. В цьому контексті завдання та першочерговий обов'язок педагогів полягає в тому, щоб забезпечити належне педагогічне керівництво, підібрати оптимальні модернізовані форми і методи роботи, прогнозовано спроектувати освітньо- виховну діяльність. На наш погляд, процес формування життєвих компетентностей особистості доцільно було б розподілити на три основні періоди, що відповідають трьом ступеням шкільної освіти: початковій, основній та старшій, відповідно до яких і проводитиметься експеримент щодо динаміки розвитку зазначених вище компетентностей. Таким чином, учасниками експерименту стануть усі учасники навчально-виховного процесу – учні від 1 до 9 класів, а формування їхньої соціальної компетентності буде показано в динаміці. Методами діагностики соціальної (життєвої) компетентності дітей з особливими, за рекомендацією провідних науковців С. П. Миронової та М. П. Матвєєвої, будуть проективні методики, спостереження, бесіда тощо. Отже, відповідно до мети дослідно-експериментальної роботи навчально-виховний процес Чернівецької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №4 буде спрямовано на Ø модернізацію методики роботи педагогів через вивчення їх методичної підготовки; Ø створення позитивної мотивації педагогів до формування соціальної компетентності в учнів; Ø аналіз психологічної готовності дитини, вміння знаходити вихід із ситуації; Ø аналіз навчальних програм шляхом введення додаткових спецкурсів і факультативів, що сприятимуть кращому засвоєнню життєвих компетентностей на практиці; Ø заходи, спрямовані на відвідування визначних місць міста, організовані походи за межі школи. Отже, з метою формування життєвих навичок з усіх майбутніх життєтворчих компетентностей особистості, що повинні завершитися у початковій школі, ця ланка освіти має вирішити такі завдання, зокрема: Ø розвивати в учня інтелектуальні вміння (читати, писати, висловлювати власну думку усно та письмово, активно слухати, коректно формулювати, ставити питання, отримувати та аналізувати інформацію з друкованих джерел тощо); Ø формувати навички прогнозування власної життєдіяльності (діяльності) на найближчий період життя (день, тиждень, місяць тощо); Ø актуалізувати потребу та створювати реальні умови, необхідні для самостійного прийняття учнем рішень; Ø заохочувати учня до самостійного контролю та організації власного життєвого часу, посильного самовиховання; Ø вчити обґрунтовувати (давати оцінку), деталі та план реалізації власного рішення в реальних життєвих умовах; Ø створювати умови та дієво підтримувати (педагогічними засобами) формування елементарних життєвих та соціальних навичок учня (щодо пізнавання, спілкування, практичної діяльності), необхідних для реалізації його власних рішень, успішного вирішення актуальних життєвих завдань. Змістом формування життєвих навичок, як слушно зауважує С. П. Миронова, в навчально-виховному процесі загальноосвітнього навчального закладу має стати створення відповідних умов та ситуацій (водночас як життєвих (для дитини), так і дидактичних (для вихователів), що актуалізують потребу в оволодінні та практичному закріплені учнем оптимальних засобів вирішення специфічних життєвих завдань, зміст яких відповідає можливостям молодшого школяра. Головним механізмом формування життєвих навичок дитини у початковій школі має бути ігрова діяльність. Це безперечно зумовлено тим, що гра є важливою і, навіть, необхідною складовою життєдіяльності молодших школярів, що не заперечує та не заважає навчально-пізнавальній діяльності, а навпаки – доповнює та розвиває її результати. Адже загальновідомо, що гра (особливо рольова) є чудовим природним тренінгом поведінки; у процесі гри діти пізнають, моделюють (передбачають, прогнозують) та намагаються здійснювати діяльність дорослих, ще недоступну їм у власному життєздійсненні. Окрім гри, важливими методами становлення та розвиту основ соціальної (життєвої) компетентності учнів у початковій школі є метод проектів, метод роботи з книгою, ситуативний метод; а також методи виховання (розповідь, приклад, вправляння, доручення, виховні ситуації). Головною метою основної ланки спеціальної школи-інтернату щодо становлення та розвитку соціальної (життєвої) компетентності підлітка є формування функціональної грамотності щодо здійснення життєтворчих процесів. Для реалізації цієї мети вважаємо за необхідне виконувати такі завдання, зокрема: Ø сприяти природному прагненню учня пізнавати та контролювати власне майбутнє; Ø створювати необхідні умови для оволодіння техніками життєвого прогнозування, осмислення та узагальнення власного досвіду життєпередбачення; Ø стимулювати зацікавленість створювати практично зорієнтовану картину власного життя в майбутньому – т. зв. життєвої перспективи; Ø заохочувати прагнення та формувати потребу в свідомому і творчому визначенні свого життя, власних дій та вчинків; Ø привчати до необхідності прийняття життєвих рішень. При цьому важливо пам’ятати, що організація та здійснення формування функціональної грамотності щодо здійснення життєтворчих процесів підлітка передбачає плавний перехід від групових до індивідуальних форм, від навчальної (інформаційно-просвітницької) до виховної, від виховних до самовиховних форм роботи з учнями. Головними цілями та завданнями щодо формування життєтворчих компетентностей учнів старшої школи можуть бути, наприклад, такі: Ø формування свідомого, ціннісного ставлення старшокласника до власного і чужого життя, соціокультурного та природного середовища; Ø збагачення внутрішнього життєвого світу старшокласника в процесі виховання, сприяння розширенню його життєвого простору та опанування власним життєвим часом; Ø створення умов, необхідних для самостійного здобуття життєвого досвіду, пізнання життя та самопізнання в процесі життєтворчості; Ø осмислення та усвідомлення необхідного та бажаного в майбутній життєдіяльності; Ø осмислення та освоєння старшокласником власної життєвої перспективи, визначення можливих альтернатив власного життєвого шляху, життєвих прогнозів щодо майбутньої життєдіяльності; Ø створення сприятливих умов для здійснення свідомого та обґрунтованого (на основі морально-ціннісних, правових, ресурсних підстав) життєвого вибору; Ø допомога в оволодінні та практичному застосуванні особистісних методик деталізації та планування життєвого вибору; Ø формулювання життєвих цілей та завдань, розробки життєвих планів; Ø формування особистісних якостей, рис характеру, необхідних для розв'язання складних життєвих завдань – активності, суб'єктності, психологічної та моральної стійкості, терплячості, наполегливості, ініціативності, толерантності, виваженості, вдумливості, доброзичливості та ін.; Ø прищеплення прагнення самовдосконалюватися, саморозвиватися та самовиховуватися, оволодівати мистецтвом життя, формування необхідних для цього вмінь та навичок. Таким чином, успішному вирішенню завдань формування соціальної компетентності дітей з особливими потребами сприятимуть глибоке вивчення індивідуальних особливостей дитини, створення умов для отримання та закріплення необхідного соціального досвіду. Адже формування у дитини здатності долати труднощі та перешкоди є вкрай необхідним і надзвичайно важливим компонентом формування соціальної компетентності дитини, її спроможності жити в реальному світі. Проте науковці наголошують на тих показниках, що перешкоджають формуванню компетентності в дітей з особливими потребами, зокрема: Ø гіперактивність; Ø агресивність; Ø збудженість нервової системи; Ø гальмування нервової системи. Вчені доводять, що школярі окресленої категорії можуть успішно інтегруватися в суспільство лише за умови спеціально організованого медико-психолого-педагогічного супроводу, що включає: Ø визначення критеріїв, показників та рівнів діагностики сформованості соціальної компетентності учнів; Ø проведення діагностики рівня сформованості соціальної компетентності учнів експериментальних та контрольних класів; Ø розробку функціонально-прогностичної моделі формування соціальних компетентностей учнів з особливими потребами засобами педагогічної діяльності. Саме такі завдання передбачає ІІ – діагностико-концептуальний – етап проведення дослідно-експериментальної роботи, достовірність результатів якої забезпечуватиметься конкретним використанням методик і технологій за погодженням із науковими консультантами експерименту, якісною обробкою експериментальних даних, систематичним моніторингом експерименту. Література: 1. Єрмаков І. Педагогіка життєтворчості: орієнтири для ХХІ століття // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник / Ред. кол. Н. Софій (голова), І. Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор), та ін. – К.: Контекст, 2000. – режим доступу: http://library.rehab.org.ua/ukrainian/logop/erm/print 2. Працювати разом: Українсько-шведський проект. – К.: МО «Дитячий культурно-просвітницький ценрт», 2012. – 96 с. 3. Савчук Л. Проблеми родинного виховання дітей з особливими потребами. – режим доступу: http://navigator.rv.ua/index.php?option=com_content&view=art. 4. Сварник М., Ніколаєв М. Діти з особливими потребами в українському суспільстві: крок до реабілітації та інтеграції 5. Шахрай В. М.