СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ ТА ЗМІНИ В ЕМОЦІЙНО-ПОЧУТТЄВОМУ РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З ПОРУШЕННЯМ ЗОРУ.

Емоції та почуття – це особливий вид психічних процесів і станів, пов’язаних з потребами та інтересами, мотивами діяльності, свого відношення до навколишньої дійсності (до людей, їх вчинків) та до самого себе.

Емоції та почуття залежать від точного та повного відображення дитиною світу. Чим ширше діти сприймають існуючий світ, тим багатше світ їх емоційного відображення. Звичайно, відсутність достатнього зору може вплинути на сферу чуттєвого пізнання та відображуючих психічних властивостей у дітей ( сприйняття, уявлення, мислення) і тим самим звузити їх емоційну сферу, але не може змінити загальну структуру емоцій та почуттів. Всі види почуттів не виникають самі собою після народження дитини, вони формуються у процесі виховання. Головним змістом у виховання почуттів у дітей є відношення до людини, колективу та суспільства. Виховання здійснюється через відношення до природи, явищ природи, предметам, подіям у сім ї, колективі та суспільстві. Дітей виховує все: природа, речі, вчинки людей, а найголовніше – їх відношення до праці, навчання.

Порушення зору змінює характер деяких потреб, видозмінює емоційність переживань та посилює або знижує степень позитивних та негативних емоцій. Порушення зору змінює нормальну взаємодію індивіда з середовищем викликає негативну реакцію особистості, яка прявляється у вигляді больових реакцій – підвищення роздратування, неадекватність поведінки, байдужість до навколишнього, інертність. Крім реакції особистості патологічні порушення у сфері емоційного стану пояснюються і змінами співвідношення процесів вищої нервової діяльності (збудження та гальмування), котрі виникають при порушення зорових функцій.Однак, в процесі компенсації дефектів психічного розвитку, у дітей з порушенням зору патологічні зміни в емоційній сфері зникають. Слабозорі свідомо оволодівають та керують своїм настроєм.

Так, слабозорі школярі у галузі емоціональних станів від своїх зрячих однолітків суттєво не відрізняються. А в період усвідомлення свого дефекту ( зазвичай у підлітковому віці), астенічний настрій та афективний стан зникає з часом при наявності сприятливих умов, правильного відношення оточуючих до людей з порушенням зору й, звичайно, при свідомій вольовій регуляції свого емоційного стану. У сучасному жорстокому суспільстві не достатньо створені умови для адаптації слабозорих та сліпих, і розуміння і переживання свого дефекту в підлітковому віці, усвідомлення обмежень і проблем у житті викликає стійкі переживання, негативні настрої, напруження, які з часом розвиваються в афективні стани. [ 2 ]

Сучасними дослідженнями тифлопсихологів доведено, що слабозорі більш вразливі та тривожні, ніж зрячі, мають занижену самооцінку.

У зв’язку з тим, що сліпі та слабозорі діти докладають дуже багато зусиль для того, щоб набути таких самих знань та досвіду, що і зрячі, вони вимушені значно більше напружувати психічну енергію, а це викликає у більшості з них різні емоційні реакції, відповідно до індивідуального типу нервової діяльності, сили втомлюваності та системи взаємостосунків з оточенням. Переважна більшість із них напружені, занепокоєні, заглиблюються в пасивність або фантазії. Адже у повсякденному житті вони зустрічаються з великою кількістю незнайомих предметів, які не можуть ідентифікувати і боятися їх. Це звужує поле діяльності дітей, впливає на розвиток творчої гри.

В новому колективі зрячих дитині з порушенням зору необхідно долати ряд комплексів: страх оточення і нових людей, невпевненість в собі. В цьому йому необхідна допомога, надати можливість побути лідером, наприклад,капітаном команди, ведучим літературної композиції, вікторини тощо.

Посмішка або нахил головою як засіб заохочення не завжди доступні дитині з порушенням зору. Краще покласти руку на плече або погладити його, але вербальна похвала також важлива, бо її чують інші діти. Відомо, що стиль спілкування впливає на особистість слабозорої дитини, її розвиток, психічне благополуччя. Сьогодні найчастіше у спілкуванні з дітьми переважають накази, вказівки, контроль і покарання. За такого типу спілкування дитина найчастіше буває слухняною, безініціативною або агресивною.

Для більшої ефективності проведення корекційної роботи зі слабозорими дітьми для зняття нервового напруження варто вилучити негативні настанови і замінити їх позитивними, не перевантажувати нервову систему дітей словесними методами впливу, вводити хвилинки релаксації, паузи-розминки, психогімнастичні вправи та ігри. Для фіксування емоційного стану дитини протягом дня створити спеціальну «Галявину настрою». Це допоможе з’ясувати емоційний стан дитини, її інтереси та бажання.

Позитивний вплив на дітей мають ігри-заняття та ігри-казки.Основним принципом роботи з дітьми з вадами зору є те, що вони безпосередньо, повно проживають процес. Вони є справжніми героями тієї чи іншої казки, оповідання, вірша.

Соціально-педагогічний супровід, що включає допомогу і підтримку, припускає не вирішення проблеми за дітей, а стимулювання їх самостійності у вирішенні виникаючих проблем.У дітей розвивається довільна увага, пам'ять, мислення. Але найго­ловніше, дитина набуває успішного досвіду в розв'язанні проблемних ситуацій, а це робить її впевненішою, здатною й надалі долати життєві труднощі.Ігри сприяють розвитку ініціативності, незалежності в спілкуванні, критичності, морально-вольових рис.

У дітей формуються вміння справедливо розв'язувати конфлікт­ні ситуації, налагоджувати товариські стосунки. Доцільно доручати малюкам відтворювати поведінку протилежну їх реальній поведінці. Діти аналізують, розмірковують і роблять самостійно висновки. Такі заняття сприяють вихованню позитивних емоцій, позитивних взаємин, а також формують навички самооцінки та оцінки дій товаришів. Діти вчаться розуміти особистісні якості товаришів, впізнавати їх за описом рис характеру.

Щоб надолужити прогалини в емоційному розвитку та розвитку комунікативних здібностей слабозорих дітей є ігри спрямовані на формування в дітей здатності розуміти свої емоції та емоційні стани інших людей. Ці ігри також сприяють розвитку ко­мунікативних здібностей, вчать дітей вибирати оптимальну поведінкову реакцію в конфліктних ситуаціях, виховують доброзичливе ставлення до навколишніх.

Вміння керувати своїм емоційним станом і вміння спілкуватись найкраще формуються в процесі дитячої колективної творчості. Вона породжує особливу емоційну атмосферу, що сприятливо впливає на психіку, учить враховувати інтереси однолітків, підпорядковувати свою поведінку загальним правилам.

З цією метою пропонуються ігри, вправи, колективне складання казок, малювання та вправи з психогімнастики на розвиток емоційної сфери, вербальних та невербальних засобів вираження емоцій, наприклад, «Дзеркало», «Зображення почуттів», «Маска». [ 3 ]

Великого значення слід приділяти навчанню дітей співчувати, співпереживати. Діти вчаться позбуватися негативних емоцій, виконуючи етюди : «На сусіда подивись і йому ти посміхнись», «Компліменти», «Загадай бажання».[ 3 ]

З використанням «Галявини настрою» діти знайомляться з основними емоціями. Прагнуть усвідомлювати та розрізняти свої емоції. Ігри, вправи та етюди сприяють формуванню вміння краще розумі­ти емоції інших людей, розвитку здатності виражати емоції вербально й невербально, зміцнюють упевненість у собі.

Під час релаксаційних вправ учні навчаються окремих прийомів регуляції й саморегуляції. Вдосконалюються способи спілкування : з'являється досвід співчувати, співпереживати, слухати й розуміти інших.

Діти частіше рахуються з інтересами однолітків, намагаються підпорядкувати свою поведінку загальним правилам, прагнуть встанов­лювати контакти.

Малята адекватно реагують на різні життєві ситуації, можуть стри­мувати негативні емоції, намагаються співвідносити характер емоційної поведінки з її наслідками для тих, хто поряд.

Слабозорі діти активно спілкуються, знають правила взаємодії з дорослими й однолітками.

Психогімнастичні завдання побудовані на імітації певних почуттів та емоційних станів людини, відтворенні дітьми дій та вчинків уявних героїв. Оволодіння виразними рухами дає можливість слабозорим учням адекватніше спілкуватися, тонше розуміти почуття інших; створює умови для формування емоційної сфери в дітей: виховання емоцій та вищих почуттів.

У процесі оволодіння технікою виразних рухів діти вчаться розпізна­вати відповідні почуття й емоційні стани оточуючих, називають їх слова­ми і адекватно реагують на них. Розвиток емоційного словника, вміння усвідомити й висловити свої переживання запобігає виникненню в дітей емоційних проблем, нервового напруження.

У спеціальних етюдах та іграх діти тренують свою увагу, пам'ять, спостережливість, витримку, а також оволодівають моторним компонен­том відповідних психічних станів (увага, зосередженість, розслабленість, гнів, страх). Можливість граючи, уявно пережити ці стани, робить їх більш контрольованими, більш залежними від волі дитини.

Один із провідних механізмів впливу психогімнастики на розвиток емоційно-особистісної сфери слабозорих школярів ґрунтується на психотерапев­тичній ролі гри та мистецтва. Відображаючи свої емоційні переживання через дії, розповіді та малюнки, вони звільняються від психотравмуючої дії емоційних переживань (агресивності, сором'язливості, замкне­ності).

Для забезпечення емоційної рівноваги дітей з порушенням зору пам’ятайте, що теплі емоційні взаємини, довірчий контакт із дорослими сприяє емоційній рівновазі дітей.