Сценарій літературно-музичної композиції "Поговоримо про кохання"

Сценарій літературно-музичної вітальні «Поговоримо про кохання?»

Доброго дня! Доброго весняного дня всім! Весна- це пора ,коли природа прокидається після довгого зимового сну і посміхається нам своєю чарівною посмішкою. Це пора,коли так хочеться мріяти, і, навіть, більше- вірити у те,що мрії обов'язково здійсняться! А ще саме на весні хочеться знову і знову пережити найщасливіші і найприємніші моменти .. До речі, а з чим ви пов'язуєте це словосполучення «найприємніші моменти життя»? (Думки присутніх) Так,дійсно, найприємніші моменти кожен з нас пов'язує саме з коханням. І саме про це- найголовніше, найважливіше,вічне почуття ми сьогодні і поговоримо… І для початку я хочу запропонувати вам чудову легенду-баладу у виконанні Володимира Висоцького

(«Баллада о любви»)

Ось так поетично-романтично розповів нам про виникнення цього почуття великий бард. Тепер і ви знаєте цю історію, а ще ви, напевне, чули вислів «Кохання сліпе»? Хочу запропонувати вам ще одну легенду. Легенду про те,як кохання стало сліпим.

(Відео. Легенда про кохання)

От з тих давніх-давен, з тих доісторичних часів кохання ( на жаль, часто з божевіллям) увійшло в наше життя. А що ж таке кохання?

Диалог о любви

Так, кохання- це вогонь і лід, поезія і проза, воно зігріває нас у будні і свята. Кохання- це те, що буде, що є і ,що було…

До богів подібний мені здається
Той, хто біля тебе, щасливий сівши,
Голосу твого ніжного бриніння
Слухає й ловить
Твій принадливий усміх: від нього в мене
Серце перестало б у грудях битись;
Тільки образ твій я побачу — слова
Молвить не можу.
І язик відразу німіє, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу.
В вухах чути шум, дивлячись, нічого
Очі не бачать.
Блідну і тремчу, обливаючись потом,
Мов трава пожовкла, безсило никну,
От іще недовго й, здається, має
Смерть надлетіти.

Цьому віршу- лише вдумайтеся!-майже 2500 тисячі років. Написала його поетеса на ім'я Сапфо. Саме її легендарний філософ Платон називав 10 музою. Сапфо була мужньою жінкою, на долю якої випало багато страждань. Вона поховала чоловіка і маленьку доньку, яку надзвичайно любила. Це були надзвичайно гіркі втрати, але давні греки виховувалися у почутті поваги та покори до волі богів, то ж і Сапфо мужньо пережила своє горе…А коли після всього пережитого, закохалася у молодого поета Фаона і зрозуміла,що коханню її не судилося стати взаємним , Сапфо вирішила покінчити з цим життям, кинувшись із Левкадської скелі у море. Ось така сумна історія про кохання…На жаль, кохання часто пліч-о-пліч і де з сумом.

Але на нас вже чекає наступна дивовижна історія кохання. Коли Данте Аліг'єрі було лише 9 років він вперше побачив її – Беатріче Портінарі… «Вона здалася мені скоріше донькою бога,ніж простого смертного»- згадував Данте- вона стала володаркою мого духу» «Завдяки Беатріче я перестав бути звичайним»… Він дуже рано почав писати і всі його твори присвячував лише донні Беатріче…Навіть після смерті коханої Данте залишився вірним своєму коханню…І це при тому-зауважте!- що поет і обожнювана ним жінка навіть не були знайомі!

(Сонет 11 Аліг’єрі Данте)

В своїх очах вона несе Кохання,- 
На кого гляне, ощасливить вмить; 
Як десь іде, за нею всяк спішить, 
Тріпоче серце від її вітання. 

Він блідне, никне, множачи зітхання, 
Спокутуючи гріх свій самохіть. 
Гординя й гнів од неї геть біжить. 
О донни, як їй скласти прославляння? 

Хто чув її,- смиренність дум свята 
Проймає в того серце добротливо. 
Хто стрів її, той втішений сповна.

Коли ж іще й всміхається вона, 
Марніє розум і мовчать уста. 
Таке-бо це нове й прекрасне диво.

А чи можете ви назвати найвідомішу закохану пару? Так,дійсно, це Ромео і Джульєтта. Історію їхнього трагічного кохання повідав світові великий Шекспір. Пропоную вам переглянути невеликий фрагмент однієї з численних екранізацій цієї вічної трагедії.

(Фрагмент із фільму «Ромео та Джульєтта»)

Кохання існувало завжди і всюди, незалежно від часу, місця або

ситуації. Кохання існує вічно. Коли все змінюється: часи, люди, мода, смаки і

погляди на життя, кохання залишається незмінним. Воно має безліч відтінків, може бути стрімким і нерішучим, бурхливим і спокійним, пристрасним і вольовим…А ще є кохання-зречення… Уявіть лише собі, як, наскільки палко потрібно кохати,щоб розуміючи всю марність свого кохання все ж таки благословляти кохану людину.

Я вас любил: любовь еще, быть может,
В душе моей угасла не совсем;
Но пусть она вас больше не тревожит;
Я не хочу печалить вас ничем.
Я вас любил безмолвно, безнадежно,
То робостью, то ревностью томим;
Я вас любил так искренно, так нежно,
Как дай вам бог любимой быть другим.

Наш великий співвітчизник Михайло Булгаков у своєму геніальному романі «Майстер і Маргарита» сказав фразу,яку я дуже люблю: « Той,хто кохає, повинен розділити долю того, кого він кохає». Цю фразу на сто відсотків можна віднести до 11 прекрасних, але абсолютно звичайних , земних жінок. Старшокласники, мабуть з уроків історії знають про таку дату як 26 грудня 1825 року. Це повстання декабристів на Сенатській площі. Декабристи- це аристократи-революціонери, які повстали проти царя. Повстанці потерпіли поразку, 5 очільників було розстріляно, а 120 відправлено у заслання до Сибіру. Дружинам засуджених декабристів було дозволено розлучитись з чоловіками –каторжанами. Однак, переважна більшість дружин відмовилися від такої пропозиції. А 11 шляхетних аристократок,які виросли в багатстві та розкошах,відмовилися від всього і залишивши, малолітніх дітей на виховання родичам, вирушили до Сибіру слідом за своїми чоловіками. Ось імена цих жінок: Марія Волконская, Поліна Гебль,(Прасковья Анненкова), Камілла Івашова, Александра Муравйова, Єлизавета Наришкіна, Анна Розен, Єкатерина Трубецкая, Наталія Фонвізіна,Наталія Шаховская, Марія Юшневская, Анастасія Якушкіна. Цей вчинок, який з повним правом можна назвати подвигом викликає повагу і захоплення… У 1975 році до 150-річчя повстання декабристів було знято фільм «Звезда пленительного счастья», присвяченого саме цим подіям. Фрагмент з нього я і хочу вам запропонувати.

( фрагмент із к/ф «Звезда пленительного счастья»)

А ще кохання може бути незрозумілим та дивакуватим.Так,саме дивакуватим! Кохання- воно таке багатолике! Послухайте ще одну історію в пісні.

( Пісня «Миллион алых роз»)

Ви навряд чи чули цю пісню, а от ваші мами та (особливо!) бабусі з нею знайомі дуже добре. Але навряд чи вони знають , що історія, яку з такою ніжністю розповідає нам Алла Пугачова- не вигадка поета Андрія Вознесенського, а справжнісінька правда. Одного чудового літнього ранку Тифліський провулок Сололакі заполонили вози.наповнені трояндами. Троянди були всі в крапельках роси, сонце світило по-літньому яскраво і, здавалося,що кожна троянда вкрита сотнею барвистих веселок…біля будинку, в якому зупинилася французька актриса Маргарита де Севр візники почали скидати свій запашний вантаж на брудний тротуар… Здавалося, троянди було звезено з усієї Грузії. Дуже швидко цілі озера ароматів- свіжих. Ласкавих , ніжних- заповнили повітря.Маргарита швидко одягнувшись, вийшла із будинку. Вона була впевнена,що все це море квітів-саме для неї. Також вона була впевнена,що той, хто влаштував для неї такий сюрприз – надзвичайно багата людина… І тому була вкрай здивована, побачивши блідого,надзвичайно худого і бідно вдягненого чоловіка… Тіфлісці знали його під іменем Ніко Піросмані, він був місцевим художником-диваком і відлюдьком… Маргарита підійшла до художника і поцілувала його… Це-все,на що міг розраховувати Ніко… До самої смерті він поневірявся, не маючи ані власної родини,ані ,навіть, житла.Натомість у нього був спогад про найбажаніший і найсолодший у світі поцілунок.

Ось таке воно, кохання буває… А ще є кохання- неспівпадання… Була така пісня «Мы выбираем,нас выбирают, как это часто не совпадает…» Саме так сталося і з моїм улюбленим поетом Сергієм Єсєніним. Він закохувався безліч раз.І кожне кохання було взаємним. Але щасливим поет все ж не почувався і от коли поет вирішив,що його справжнім і єдиним коханням, мабуть є поезія, він зустрів красуню- актрису Августу Міклашевську

(«Заметался пожар голубой…» Сергей Есенин)

Заметался пожар голубой,
Позабылись родимые дали.
В первый раз я запел про любовь,
В первый раз отрекаюсь скандалить.

Был я весь — как запущенный сад,
Был на женщин и зелие падкий.
Разонравилось пить и плясать
И терять свою жизнь без оглядки.

Мне бы только смотреть на тебя,
Видеть глаз злато-карий омут,
И чтоб, прошлое не любя,
Ты уйти не смогла к другому.

Поступь нежная, легкий стан,
Если б знала ты сердцем упорным,
Как умеет любить хулиган,
Как умеет он быть покорным.

Я б навеки забыл кабаки
И стихи бы писать забросил.
Только б тонко касаться руки
И волос твоих цветом в осень.

Я б навеки пошел за тобой
Хоть в свои, хоть в чужие дали…
В первый раз я запел про любовь,
В первый раз отрекаюсь скандалить.

На жаль, за плечима в Августи були вже не досить вдалі стосунки, було розлучення з чоловіком, підростав син , а у Єсєніна було занадто строкате минуле ,і тому актриса не повірила у сповідь хулігана… Вона пережила поета на 52 роки і всі ці роки корила себе за те,що не спробувала повірити Сергієві і, можливо, врятувати його від трагедії…

Коли цей сценарій було написано, я перечитала його і звернула увагу на те, всі згадані історії кохання мають сумний фінал.І щоб не закінчувати нашу зустріч саме на сумній ноті,я хочу,щоб ви наостанок прослухали ще один твір- оптимістичний. Це сонет Шекспіра №116, в якому дається визначення кохання.

(М.Таривердієв «Мешать соединенью двух сердец…»)

Отже, кохання… ангели назвали його небесною відрадою, диявол- великою мукою, а люди нарекли коханням…

Немає у душі і серці світла

І хто кохання у душі не має,

Той щастя вже ніколи не зазнає!

Сьогодні я запалюю цю свічку,

Бо силу відчуваю таємничу.

Гори,вогонь, на честь великого надбання,

Що в світі називається коханням!!!

Дякую вам за увагу і бажаю кожному із вас знайти своє власне,неповторне кохання на все життя.