ПРИТЧА ПРО ЛЮБОВ ДО НАРОДУ

ПРИТЧА ПРО ЛЮБОВ ДО НАРОДУ

Колись у минулі часи,

Жив вільний, щасливий і мирний народ,

Квіти цвіли у садах, співав соловей,

І Батьківщиною кожен гордився своєю.

Але злі вороги почали криваву війну,

Розграбували села, і міста знесли,

Красиву країну зганьбили вони.

Набіги мордують весь мирний народ,

І в розпачі люди влаштували нараду.

Вирішили,що треба будь-якою ціною

Країну відгородити стіною

І почали ту стіну день і ніч городить,

З надією країну від ворогів захистить.

Але навіть не просохла стіна,

Як сила нечиста її розвалила сповна,

Засмучені люди не знали як бути,

Чим же обвал стіни пояснити?

Намагались відповідь знайти мудреці

Заріжте коня - говорили одні

Ні- золото треба в основу стіни

Та щоб не робили не врятували її,

Могутні сили знову стіну рознесли.

Замучившись люди не могли пояснить

Яка ж причина обвалу стіни?

І раптом побачили старця вони

Дізнались, що років 90 йому,

Що рівного старцю по розуму не знайдеш,

Що світ босоніж обійшовши

багато чого він може повідать.

Зібрався народ, щоб послухать старця,

Може порадить він спасіння ясне

Він бороду взяв і грізно сказав:

« Стіна неприступною буде навік,

Коли ви зариєте живого в стіну!»

І більше ні слова, махнувши рукою,

Пропав він безслідно за стіною.

А люди збентежені словами

Пішли шукати хто стане жертвою стінною

« Стіна прагне крові!Хто жертвою бути готовий?»

Днями й ночами шукали охочих

Ніхто не сказав « Я іду!Я готовий!»

Відчайдушно стоять люди, як німі біля стіни,

Тай думають, що ж будуть робити вони!

Лише сирота 13-ти років

Знявши жилетку сказав : « Я готовий!

Якщо від ворогів я врятую народ,

То недарма я жертву принесу!»

Юнак підійшов, до стіни прислонився,

Закопувати почали юнака смутно

Але раптово чийсь голос почувсь

тривожно і смутно хтось так кричав!

Далеко побачилась постать – це мати

Бігла бідненька сина спасати

Його без батька - виховувала одна

І світом своїм називала вона

« До мене іди , мій синочку,коханий,

Тебе обійму і поряд я стану

Синка мого не треба живцем заривати!»-

Благала, кричала нещаслива мати .

« Не плачте, мамо, не треба благаю

І сліз гірких ,не треба, не лліть

Будьте моєю опорою в цю мить!

Ти в серці моєму мій славний народ

І в долі я радий,що корисний тобі!

Скажи мені мамо, не для цього хіба

з надією ростила мене ти одна !

Ти мені говорила: « Синку, коханий,

стань жертвою святою за рідний свій край!»»

Тоді, повернувшись обличчям,

Сказала заплакана мати такі ось слова:

« Себе за Батьківщину ти в жертву прирік,

Моє молоко ти виправдав синок!»

Прощавшись в сльозах обіймала його

Лопату схватила й піском засипать почала

« У вчинку твоєму людяність і милосердя

Ти честь захистила мою, зберегла!

Ти - люба мамо мені силу дала!»

Вони обіймались та прощались навіки,

Пісок той вже шиї досяг,

Та знову той старець з’явився

« Скоріш відкопайте, відрийте синка

І стіну свою не будуйте пока

Коли із народу такі є сини

Країну від ворогів врятують вони

Стіна не врятує із глини й піска

Бо ворог розвалить її без труда!

Дітей ви виховуйте на користь країні

Любов’ю до Батьківщини-люди мужніші!

Живіть вільно,дружньо, щасливо

Не треба боятись,ховатись за стіною,

Ворогам, схилених голів - не бачити ніколи

Коли є такі як Син і Мати!!!»

(переклад Петрушенко В.В. )