Наш край в кінці ХVIII- на початку XIX сторіччя

         Тема уроку. Наш край в кінці ХVIII- на початку XIX сторіччя.

       Мета уроку:

• повторити, систематизувати та поглибити знання про рідний край. Формувати навички роботи з додатковою літературою;
• розвивати вміння застосовувати свої знання та навички на уроці та в процесі створення проектів, а також уміння працювати у складі невеликої групи;
• виховувати в собі інтерес до історії та потяг до поглиблення своїх знань, формувати почуття патріотизму, гордості за свій рідний край.

Тип уроку:

• урок дослідження проектною методикою.

Обладнання:

• мультимедійний проектор, мапа Херсонської області, портрети видатних осіб, документи.

Хід уроку:

І Мотивація навчальної діяльності.

Попередньо проводилися уроки - консультації до узагальнюючого уроку. Учні були поділені на 5 груп (добирали інформацію, вивчали головні події, здійснили велику пошукову самостійну роботу і в результаті якої кожна група презентувала міні – проекти):

• історики - хроністи відтворили в хронологічній послідовності входження нашого краю до складу Російської імперії;
• історики – бібліографи представили діяльність історичних особистостей, пов’язаних з нашим краєм;
• етнографи конкретизували назви та історичні умови виникнення населених пунктів того часу в Херсонській області.
• краєзнавці дослідили історію рідного міста і долі людей , що його заснували.

В ході виступів своїх однокласників учні повинні були заповнити 2 таблиці «Особистості нашого краю» та «Колонізація нашого краю».

        Іменний указ Новоросійському генерал-губернатору князю Григорію Потьомкіну. «Мы, Екатерина II повелеваем построить на месте удобном для гавани и верфи для строения кораблей, для выгод морских и сухопутных и место сие повелеваем наименовать Херсоном!»

Вчитель: Тепер ми спробуємо сформулювати тему нашого

уроку. Тема нашого уроку «Наш край в кінці XVIII - на початку XIX ст. (Прикріпить тему на дошку).

Мета уроку- повторити та узагальнити матеріал з теми, який ви одержали на уроках та з інших інформаційних джерел, в ході уроку ви будите заповнювати 2 таблиці. Візьміть першу «Про особистості нашого краю» та другу «Колонізація нашого краю». В кінці уроку ви повинні їх здати для оцінювання.

Входження нашого краю до складу Росії.

Після знищення Запорожської Січі в 1775 році за наказом КатериниII починається колонізація Південної України. Переважна частина запорожців залишилася на своїх землях. Більша частина старшин покорилася царату. Основна маса запорожців-козаків, селян, ремісників була позбавлена права вільної людини. На базі козацьких поселень утворилися державні свободи, а їх жителі спочатку стали військовими поселенцями, а потім зрівняли з державними селянами, змушували виконувати рекрутчину, сплачувати податки. Землі ж Запорожських Вольностей Катерина II щедро роздавала своїм фаворитам і вельможам, російським і українським поміщикам.

Внаслідок перемоги у російсько-турецькій війні 1768-1774 років Росія отримала Кінбурську косу, землі від сучасного с.Іванівка до Голої Пристані, а на Дніпровському Правобережжі територію між Південним Бугом і Дніпром. Після захопдення у 1783 році Криму Північна Таврія, тобто Лівобережжя сучасної Херсонщини також відійшло до Росії. А після російсько-турецької війни 1787-1791 р.р. Росія захопила фортецю Очаків і землі від Південного Бугу до Дністра. Туреччина визнала приєднання Криму до Росії. Отже, вся сучасна Херсонщина увійшла до складу Росії. Це мало велике значення для подальшого господарського засвоєння та заселення, вихід до Чорного моря і ліквідація небезпеки татарсько-турецьких нападів мали велике значення для України. Перед українським народом засяяли нові обрії економічного і соціального розвитку, але в умовах імперії цей потенціал не міг бути повністю реалізований.

Запровадження загальноросійської системи адміністративно-територіального управління у нашому краю мало на меті зміцнення самодержавно-поліцейської влади. Правобережжя сучасної області перебувало у складі Новоросійської губернії(1775р.-1784р.), з 1784 року стало частиною Катеринославського і недовгий час у 1795р.-1796р. Вознесенського намісництва. Після приєднання Криму Лівобережжя увійшло до Таврійської області. В 1796 році цей край включно до новоутвореної Новоросійської губернії. Лише у 1802 році було запроваджено сталий адміністративний устрій, що проіснував без істотних змін до 1918 року. Так у 1802 році з Новоросійської губернії утворено 3 нових: Катеринославську, Таврійську і Миколаївську. Сенат 15 травня 1803 року перевів губернське правління з Миколаєва до Херсону і губернія стала іменуватися Херсонською. Як губернське місто Херсон отримав чималі перспективи розвитку. Отже, сучасна територія області увійшла до складу Херсонської і Таврійської губерній і займала весь колишній Дніпровський і чверть Мелітопольського повітів Таврійської і майже половину Херсонського повіту Херсонської губерній. Поділ нашого краю між двома губерніями гальмував його поступ. До того ж до 1806 року оскільки Херсонщина була прикордонною, вся цивільна і вся військова влада належала військовому губернатору, а функції підлеглого йому цивільного губернатора були обмеженими.

Генерал-губернатором був призначений російський державний і військовий діяч, дипломат, генерал-фельдмаршал «светлейший князь Таврический» Григорій Потьомкін. Користуючись необмеженою особистою довірою Катерини II він натхненно перетворював цей край у Новоросію. Для цього князь цинічно ліквідував Запорожжя і захопив Кримське ханство, не рахуючи людські життя і коштів вів успішні агресивні війни з Туреччиною, будував нові міста, фортеці, залюднював і колонізував Південь України.

Колонізація нашого краю.

Природні умови впливали на хід заселення і освоєння нашого краю. Лівобережжя являло собою сухий степ, більш придатний в основному для скотарства. Правобережжя було більш сприятливим для землеробства, а по схилах балок можна було займатись городництвом, садівництвом, заводити бахчі. На березі моря були можливості для рибальства і добувати сіль. Найбільшим лихом були посухи - з 1799 року по 1856 рік вони повторювались 21 раз. Заважали землеробству і повені у поймі Дніпра. А на Лівобережжі навпаки, води не вистачало. Кухоль води цінувався дорожче шматка хліба, згодом переселенці поробили колодязі.

 Наш край знаходився на перехресті комунікацій Росії та України з Кримом, морські порти відіграли важливу роль у внутрішній та зовнішній торгівлі .В цілому ж водні та сухопутні шляхи сполучення сприяли втягуванню нашого краю у європейський, український та російські ринки.

Більшість запорожців залишилися жити на старих або засновували нові поселення. 25% сіл заснованих в XVIII ст. пов’язані з запорожцями. Це село Качкарівка, Козачі Лагері, село Станіслав, Тягинка, Давидів Брід, Антонівка. Козаки і біглі кріпаки з України і Росії заснували село Малу Лепетиху. Саме запорожці були «піонерами» колонізації Херсонщини - воювали, заселяли,господарювали, подавали приклад, допомагали тисячам нових поселенців. Політика уряду в справі колонізації мали на меті якнайскоріше заселити край з огляду на політичні та економічні інтереси дворянства - подальша експансія, придбання нових земель, експорт  хліба до Західної Європи. Колонізація проводилась урядова, поміщицька і народна, переважно селянська.

        Г.Потьомкін оселив росіян - розкольників з Туреччини в Олешки, тут вони одержали по 15 десятин землі на чоловіка і звільнення на 3 роки від всіх повинностей.

Також поміщики за безцінь отримували землю і могли переселити своїх кріпаків.

Уряд змирився із втікачами, гарантував їм свободу особи, надання землі і звільнення від податків та рекрутчини. Все це сприяло швидкому заселенню. Чимало херсонських магнатів заснували свої маєтки. Це полковник Дмитро Куликовський, який купив таврійський степ від Дніпра до Перекору. Заселив кріпаками Бехтери, Красне, Каховку.

Чималі пільги мали і іноземні колоністи. Їм давали по 60 десятин землі на двір і довічне, спадкове володіння, свободу віри і звільнення на 30 років від податків. Це саксонець Фрідріх Фейн «король вівчарства». Шведи заснували у 1782 році Старошведське нині Зміївка Бериславського району. Німці заснували село Костирка, село Кочубеївка. А село Львово заснували євреї. Берислав, село Любимівка  - переселенці з Полтавської та Чернігівської губерній. Отже, наш край першими заселили запорожці, потім біглі, кріпаки і іноземці.

Вчитель. Учні, а у вас з’явились записи у таблиці №2 «Колонізація нашого краю».

Вчитель.

Дійсно велика заслуга князя Григорія Потьомкіна в забудові Херсону та колонізації нашого краю. А чому в Херсоні центральний проспект носить ім’я Ф.Ф.Ушакова та головна вулиця Суворова ви дізнаємось від істориків бібліографів Насті та Ані. Учениці розповідають про О.В.Суворова та Ф.Ф.Ушакова.

У 1783 році у званні капітана 2 рангу до Херсона прибув Федір Федорович Ушаков, щоб прискорити будівництво кораблів. Перший корабель був спущений у 1783 році і називався «Слава Катерини» на ньому було 66 пушок. Потім були побудовані фрегати «Скорий», «Бистрий», «Херсон». На честь цієї події на Херсонській набережній зведений пам’ятник. А в 1785 році Херсон став військово-морською столицею півдня Росії -в місті створено Чорноморське адміралтейське управління, та відкрили морський кадетський корпус, де вчилися морські офіцери. Зараз в честь адмірала названий проспект та установлений пам’ятник біля морського училища.

1783 рік став роком відродження запоріжського козацтва. Григорій Потьомкін видав указ, який запрошував козаків «к служению в казачьем звании». Набір запорожців на службу доручили козацьким старшинам Сидору Білому та Антону Головатому. Пізніше сформований із запоріжських козаків полк »Верних казаков» став основою Чорноморського козачого війська. Такий був випадок в 1788 році Потьомкін з Чорноморськими козаками брав фортецю Очаків, але вона була неприступна. Тоді він визвав командира флотилії Антона Головатого і велів йому взяти фортецю. »Візьмемо, Ваша Світлість, а чи буде за це хрест» - спитав Й.Головатий. »Буде, тільки, візьми!» -  відповів Потьомкін. В ночі козаки безшумно підпливли і взяли фортецю. Вранці Головатий розбудив Потьомкіна піснею «Кресту твоему поклоняемося». Князь нагородив його орденом Святого Георгія.

У створенні оборонних споруд в Херсоні і боях на підступах до міста приймав участь великий російський полководець О.В.Суворов. До міста прибув перед початком війни з Туреччиною 1787р.-1791р..Генералу Суворову було доручено обороняти Херсон і Кінбурський район, звідки російська армія могла контролювати морські підступи до фортеці Очаків, південний Буг та західного узбережжя Криму. Коли із Очакова на лівий берег Дніпровського лиману висадився 5 тисячний турецький загін яничар його наголову розбив біля Кінбурської фортеці  загін російських військ чисельністю 1700 чоловік. За цю перемогу Суворова було нагороджено найвищою нагородою Російської імперії-орденом Андрія Первозванного. В Херсоні зберігся будинок , в якому з1792р.-1794р.. знаходилася штаб-квартира О.В.Суворова. Також названа вулиця та установлений бюст видатному полководцю._

Вчитель. Історичні особистості: Суворов, Ушаков, Головатий у нас визивають захоплення і гордість. А зараз до нас завітав один із відомих людей, який проживав на той час в Херсоні – Джон Говард. Надамо йому слово.

Учень від першої особи розповідає на англійській мові про Джона Говарда.

    Сучасники називали його »філантропом», що в перекладі з давньогрецького «людинолюб», благодійник, допомагає нужденним. Одержав від батька значний капітал, але не продовжив займатися комерцією, а вивчивши медицину та декілька іноземних мов став займатися наукою та благодійністю. Він став цікавитися становищем в’язнів після того, як сам потрапив у полон до французької тюрми, де жахливо поводились із в’язнями. Йому вдалося повернутися в Англію і також добитися повернення усіх товаришів. Він і надалі займається благодійністю, побудував дві школи, добився проведення реформи тюрем і сам перевіряв як вони виконуються та бореться з розповсюдженням чуми в Європі. Він вилікував від чуми дочку паші. Але вирішив лікувати тільки бідних і обездолених. У 1790 році прибув до Херсона, перевіряв тюрми та шпиталі, надавав допомогу у лікуванні біднякам. Після того коли він під дощем на коні добирався до хворої сам захворів. Навіть Потьомкін прислав йому свого лікаря, але він помер. Перед смертю попросив, щоб його поховали тихо і не ставили ніяких пам’ятників і надписів. І щоб на могилі був сонячний годинник. За наказом Олександра I був збудований пам'ятник на могилі Говарда з сонячним годинником в 1831 році.

Вчитель Херсон був також духовним та культурним

центром губернії, унікальною будівлею того часу є Єкатерининський собор, про який нам нададуть інформацію архітектори Юля та Настя. Собор був побудований в 1781р.-1786р. в стилі класицизму за проектом І.Є.Старова., автора проекта знаменитого Тавріческого палацу в Петербурзі. Строгі, величаві пропорції будівлі створюють враження урочистості і простору - у порівнянні невеликих розмірів будівлі і простоті внутрішнього оформлення. Використані мотиви Балкан, це виражається в сферичному куполі на низькому барабані, з круглими вікнами. В плані храм хрестово – купольний з однією круглою алтарною аспідою. Вхід прикрашає чотирьохколонний портик. У внутрішніх нішах установлені скульптури, значення яких як витвір мистецтва виходять за рамки їх релігійного змісту. Іконостас собору прикрашали роботи знаменитого кріпосного художника Михайла Шибанова. Його роботи представлені в Херсонському художньому музеї. В цьому соборі бували Суворов, Ушаков, Кутузов, Денис Давидов. Тут був похований Г.Потьомкін.

Вчитель: Невелике село в усті Конки і Дніпра, поруч

залишки турецької фортеці Іслам-Кермен, безкрайній до обрію степ, сипучі Олешківські піски.

Як ви думаєте про який населений пункт говориться в документі?

Так це опис нашої Каховки в кінці XVIII ст. Слово нашим краєзнавцям (Алина, Аделина і А ви працюєте з таблицею № 1.

У вас є хвилина щоб закінчити і здати таблиці для оцінювання.

Вчитель: Історія – це пошук, це вічне відкриття. Історію

творили люди, особистості і саме через вивчення життя історичних особистостей ми можемо зрозуміти і відчути специфічні ознаки епохи. І сьогодні актуальними є слова російського поета М.Тихонова:

       «Наш век пройдёт, откроются архивы

       И всё, что было скрыто до сих пор,

       Все тайные истории извивы

       Покажут миру славу и позор

       Богов иных тогда померкнут лики,

       И обнажится всякая беда.

       Но то, что было истинно великим

       Останется великим на всегда.»

Вчитель:В наш час без вивчення особистостей знання історії

не може бути повним. Ми вас запрошуємо на екскурсію воскових фігур. Екскурсоводи вам слово.

 Поет і учасник Вітчизняної війни 1812 року Денис Давидов.

       Это поэт, военный писатель, и не только примерный рыцарь, но и по талантливый военачальник и, наконец он примечателен как человек. Его военная слава партизанского вождя, ставшего символом Отечественной войны 1812 года вышла далеко за пределы России. О нем писали в европейских газетах и журналах, портрет его висел в кабинета Вальтера Скотта.

     Но вольнолюбивый дух, поэтическое дарование молодого гусара, отражающее независимость его натуры, ненавить к бездарности, подхалимам и выскочкам всю жизнь обрекали его на ссоры с  властями, которые издевались и постоянно всю его многолетнюю службу, опыт и заслуги нарочно принижали. И все-таки, заслуженного признания народом и армией, завоеванного Денисом Давыдовым непосредственно в многочисленных битвах 1812-1814 годов, никто отнять был не в силах.

   .Кстати, судьба распорядилась так, что генеральное сражение было дано Наполеону Кутузовым у деревни Бородино, принадлежащей семье Дениса Давыдова.

   Литературная известность поэта, признание зрелого А.Пушкина в том, что Давыдов своими стихами помог ему найти свой собственный путь в эпоху Жуковского, слившись с партизанской славой. После войны, служа во второй гусарской дивизии, он начал писать свои знаменитые «Дневники партизанских поисков». Он как и многие офицеры был возмущен царским нововведением _ устройством военных поселений: одной из самых гнусных затей деспопизма, самым худшим видом рабства. Крепостных крестьян, полностью обездоленных и бесправных, превращали в солдат, обряжали в прусские мундиры, заставляли жить и работать под барабан. За малейшую провинность их, по личному распоряжению любимца царя Аракчеева-изверга и палача, засекали шпицрутенами. Царская затея подразумевала палки и розги, как лучшее средство для воспитания солдатской доблести. И многие офицеры, будущие декабристы, решили противостоять деспотизму суворовское уважение к солдату, разумного боевого товарища. Боевые наследники полководца А.В.Суворова в своих корпусах создавали солдатские школы в которых помимо изучения письма и счета, офицеры объясняли историю, приучая к самостоятельности мышления. Д.Давыдов этот опыт решил внедрить в Херсоне .

    19 февраля 1818 года Давыдова назначают начальником штаба 7 пехотного корпуса, стоявшего близ Киева, летом переведенного на юг, причем корпусная квартира перемещалась в Херсон.  Давыдов узнал, что в городе около 9 тысяч населения, из которого, как он думал, можно найти несколько человек высокообразованных, способных преподнести солдатам свои знания доходчиво и просто.    Но когда он вплотную занялся вопросом, подыскивая «добровольцев», оказалось, что в городе всего два учебных заведения – мужская гимназия, где обучаются чуть более 200 учеников, и городское пятиклассное училище с полутора сотней детей. И Денис Васильевич решил пойти дальше: если в них обучались дети только из богатых семей, редко из купеческих и единицы из зажиточных крестьян, то солдатские дети и сироты оставались на всю жизнь неграмотными.  В городе действовало военно-сиротское отделение, на обеспечение которого – питание детей и их одежда, выделялись деньги, систематически расхищались чиновниками.       Денис Васильевич, вспомнив о ланкастерской системе взаимного обучения, широко распространенной в США, Франции, Бельгии, придуманной английским педагогом Джоном Ланкастером, решил внедрить ее у себя. А если учесть ее возможности быстро обучать учеников грамоте при относительной дешевизне, следовало попытаться получить разрешение у высоких властей на принятие военно-сиротского отделения в ведение корпуса. Он съездил в столицу, получил разрешение. Денис Васильевич быстро подыскал помещение под школу, обзавелся хорошим помощником в лице молодого инженерного офицера Воронецкого. Но вдруг чиновники, решив любым путем удержать в своих руках ускользавший «пирог», отказались выдать принадлежащие отделению деньги. И Давыдов, выдав на первый случай Воронецкому необходимую сумму собственных денег, снова поехал в столицу. К этому времени Воронецкий уже принял свыше ста сирот-кантонистов, ожидая новое пополнение.  В январе 1819 года Денис Васильевич необходимые средства для школы с большим трудом получил. При этом его предупредили об отрицательных взглядах высшего начальства и, прежде всего царя, на овладение народом просвещения, а посему ассигнования резко уменьшились..  Денис Васильевич  в любое свободное от службы время старался отдаваться заботам полюбившимся ему детям школы. К его удовольствию школа приобрела репутацию почти домашнего закрытого заведения. Воспитанники выглядели здоровыми, мало отличались от сверстников. А их внешний, опрятный вид, вызывал даже уважение старых отставных солдат.     В конце года Дениса Васильевича перевели в третий корпус в Кременчуг. Накануне отъезда он, с тяжелым сердцем, зашел проститься в школу. В чистых и светлых комнатах сидели за столами мальчики разного возраста, но в одинаковых, солдатского покроя, форменных курточках с начищенными до блеска пуговицами. Это были его дети, теперь уже совсем не сироты. Денис Васильевич, в который раз увидел их смышленые глаза, услышал спокойные, вдумчивые и четкие ответы, приветствия и… слезы. Денис Васильевич твердо пообещал всячески, по-отцовски, помогать школе.. Денис Васильевич и в дальнейшем постоянно не только интересовался деятельностью школы, но и помогал во всем.

       . Прошло более двух столетий, а благороднейшая личность, стихи, героические гусарские и нежные лирические романсы, военно-исторические труды генерала Давыдова не забыты.            Поэт А.С.Пушкин. Одним из основателей Херсона был, прадед А.С.Пушкина, легендарный сподвижник Петра I ,африканец по происхождению Ибрагим Ганнибал, нареченный в России Ибрагимом Петровичем. Его указы до сих пор уважают в нашем крае, а старики долго берегли память о нем.

    Сам же Пушкин проезжая херсонские степи, находясь с 1820 по 1824 г.г. в южной ссылке. За волнолюбивые стихотворения Пушкина направляют в южные губернии под начальство генерала Инзова. В мае 1820 года поэт прибыл в Екатеринослав , искупался в Днепре и тяжело заболел. А навестивший его генерал Н.Н.Раевський с семьей пригласили поэта совершить с ними поездку на Кавказ, а затем в Крым. После 4-х месячного путешествия, оставившего в жизни и творчестве Пушкина неизгладимый след, он переезжает из Крыма в Кишинев к месту службы, делая небольшую остановку в Чаплынке, и Каховке. Есть версия , что он останавливался на ночлег в гостинице Россия. Сейчас здание ЦДТ. С 1820г. по 1823г он жил в Кишиневе, но неоднократно путешествовал по Украине, бывал в Киеве, Измаиле, Каменке, Одессе. В 1937 году жители города установили бюст А.С.Пушкину и назвали улицу в честь поэта..

Вчитель: Домашнє завдання буде вам незвичайним. Ви

будете в ролі реставраторів. Кожна група одержить конверт з документом того часу. А ви повинні відновити історичний текст та творчо його продовжити. Кращі роботи будуть надруковані у шкільній газеті «Что? Где? Когда?».

Вчитель: Підведемо підсумок уроку з допомогою

«мікрофона». Що сподобалось на уроці, ваші враження, що ви нового дізнались?

       Урок закінчено, дякую всім за участь.