Презентація "Планети"

Планети сонячної системи

Сонячна система складається із Сонця, оточеного дев'ятьма планетами (одна з яких Земля), з супутників планет, безлічі малих планет (або астероїдів), метеоритів і комет, чиї появи непередбачувані. Усі планети, їхні супутники й астероїди обертаються навколо Сонця.

Зміст

• 1. Меркурій
• 2. Венера
• 3. Земля
• 4. Марс
• 5. Юпітер
• 6. Сатурн
• 7. Уран
• 8. Нептун
• 9. Плутон

Меркурій

Меркурій, найближча до Сонця     велика планета Сонячної системи.     

Параметри руху планети:

середня відстань від Сонця 0,387 астрономічних     одиниць (58 млн. км),      період обертання 88 діб,      період обертання 58,6 діб,      середній діаметр 4878 км,       маса 3,3 · 1023 кг,

атмосфера вкрай розріджена і складається з: Ar, Ne, He.

Поверхня Меркурія за зовнішнім виглядом подібна місячної .

Меркурій

Особливості руху

Меркурій рухається навколо Сонця по сильно   витягнутій еліптичній орбіті.

Тривалість сонячних діб дорівнює 176.   Відстань Меркурія від Землі 82 до 217 млн.км.   Середня швидкість руху навколо Сонця - 47,89 км / с.

На Меркурії розподіл мас не є строго   концентричним.

Звернення навколо Сонця і його власне обертання   призводять до того, що тривалість сонячної доби на   планеті дорівнює трьом зоряним меркуріанським добам або   двом меркуріанським рокам і складає 175,92 доби.

Розміри, форма і маса Меркурія

За формою планета близька до кулі з екваторіальним радіусом (2440 ± 2) км.

Площа поверхні - в 6,8 разів більше, ніж у Землі. Обсяг - у 17,8 разів менше, ніж у Землі. Прискорення вільного падіння поблизу поверхні 3,7 м/с2. Різниця півосей екваторіального еліпса становить 1 км. Відхилення геометричного центру планети від центру мас - порядку півтора кілометрів.

Температура і рельєф поверхні Меркурія

Меркурій одержує від центрального світила значно велику кількість енергії.

Через витягнутості орбіти потік енергії від Сонця варіюється приблизно в два рази.

Велика тривалість дня і ночі призводить до того, що проявляються яскраві температури на «денний» і на «нічний»сторонах поверхні Меркурія (температура може змінюватися приблизно від 600 ДО до 100 К).

Поверхня Меркурія, покрита роздробленим речовиною базальтового типу, досить темна.

За спостереженнями з Землі, поверхня Меркурія в цілому схожа на поверхню Місяця, хоча контраст між темними і світлими ділянками виражена слабше. Поряд із кратерами є пагорби і долини.

Атмосфера і фізичні поля

Над поверхнею Меркурія є сліди дуже розрідженої   атмосфери, що містить гелій, водень, вуглекислий газ, вуглець,   кисень і благородні гази.

Близькість Сонця зумовлює суттєвий вплив на Меркурій   сонячного вітру. Завдяки цій близькості вплив Сонця на Меркурій, повинно призводити до виникнення над поверхнею планети електричного поля, напруженість якого може бути приблизно вдвічі більше, ніж у «поля ясної погоди» над поверхнею Землі, і відрізняється від останнього порівняльною стабільністю.

На Меркурії є магнітне поле.

Венера

Венера, друга від Сонця і найближча до Землі велика планета Сонячної системи

Параметри руху планети:      середня відстань від Сонця 0,72 а. е.      період обігу 224,7 діб,      обертання 243 діб,      середній радіус 6050 км,      маса 4,9. 1024 кг.      Атмосфера: CO2 (97%), N2 (бл. 3%), H2O (0,05%),      домішки CO, SO2, HCl, HF.      температура у поверхні 750 К,      тиск 107 Па,

На поверхні Венери виявлені гори, кратери, камені. Поверхневі породи Венери близькі за складом до земних осадових порід.

Атмосфера майже цілком складається з вуглекислого газу (близько 96%), а азоту 3,2%.

Венера

Рух планети

Венера рухається навколо Сонця по орбіті, розташовується між орбітами Меркурія і Землі.

Венера - єдина планета Сонячної системи, власне   обертання якої протилежно напрямку її обертання навколо Сонця.

Період власного обертання близький до 243 земній добі.   Через «зворотного» напряму обертання Венери тривалість сонячної доби на ній у 116,8 раз більше, ніж на Землі, так що за один венеріанський рік схід і захід Сонця на Венері відбувається усього двічі.   Відстань від Венери до Землі змінюється від 38 млн. км до 258 млн. км.   Середня швидкість руху по орбіті 34,99 км / с   Венера - найбільш яскраве світило земного неба.   У максимумі блиску вона досягає -4,4 зоряної величини.

Сама «таємнича» планета

Венеру іноді називають однією з найбільш

Таємничих планет Сонячної системи: щільний хмарний покрив огортає її поверхню. Атмосфера на Венері була відкрита

М. В. Ломоносовим. Спостерігаючи 6 червня 1761 проходження Венери по диску Сонця, він помітив, що на початку

проходження, коли Венера тільки невеликою частиною знайшла на сонячний диск, виникло «тонке як волосся сяйво», що оточило частина диска планети, ще не вступила на сонячний диск. При сходженні Венери з диска, «з'явився на краю Сонця пупирь, який тим виразніше учиняли, чим ближче Венера до виходженню приходила ». Ці спостереження послужили доказом наявності атмосфери у Венери.

Форма i рoзмiри Венери.

До тих пір поки для досліджень Венери     використовувалися тільки оптичні телескопи,    вдавалося виміряти лише верхню межу радіуса    щільного хмарного покриву, що закриває поверхню    Венери. Поява радіоінтерференціонних методів    дозволило перейти до дослідження її твердої    поверхні:    траєкторних вимірювань складає 6051,5 ± 0,1 км.    радіус верхньої межі хмар - 6120 км.

Фігура Венери

Фігура планети близька до сферичної.

В екваторіальній площині півосі еліпсоїда рівні 6052,02 ± 0,1 км і 6050,99 ± 0,14 км полярна піввісь дорівнює 6051, 54 ± 0,1 км. Центр мас планети зміщений на 430 ± 120 м. Обсяг твердої частини Венери складає 0,859 обсягу   Землі. Прискорення вільного падіння поблизу твердої поверхні на екваторі Венери досягає 8,6 м / с 2.

Поверхня Венери

Поверхня Венери переважно рівнинна, виявлені і піднесених області. Одна з них являє собою величезне вулканічне плато. Найвища вершина - гора Максвелл - висота 12 км. Перепад висот уздовж екватора приблизно 5 км. Нижча точка на поверхні-на глибині 2,5 км від середнього рівня. На поверхні виявлені кратери, розломи та інші ознаки протікали на ній інтенсивних тектонічних процесів. Чітко проглядаються і сліди ударного бомбардування. Поверхня вкрита каменями і плитами різних розмірів; поверхневі породи близькі за складом до земних осадових порід.

Деякі фізичні та хiмiчнi параметри Венери

Середня щільність становить 0,951 г/см3 Маса атмосфери Венери приблизно в 100 разів перевищує масу атмосфери Землі. Переважну частку атмосфери становить: вуглекислий газ; азоту водяної пари, кисню. У дуже малих кількостях є також домішки SO2, H2S, CO, HCl, HF. Хмари Венери складаються в основному з 75-80-процентної сірчаної кислоти. Концентрація водяної пари збільшується з висотою, досягаючи максимуму на висоті близько 50 км, де вона в сто разів вище, ніж у твердої поверхні, тобто частка пари на цій висоті наближається до одного відсотку.   Тиск - близько 100 ат, щільність газу майже на два порядки вище, ніж в атмосфері Землі.

Земля

Земля, третя від Сонця велика планета Сонячної системи. Завдяки своїм унікальним, єдиним у Всесвіті природних умов, Земля стала місцем, де виникла і отримала розвиток органічна життя. Земля рухається навколо Сонця по еліптичній орбіті, мало що відрізняє від окружності .

Форма, розміри і рух Землі

За формою Земля близька до еліпсоїда, сплюснуте з полюсів і розтягнутому в   екваторіальній зоні.   радіус Землі - 6371,032 км,   полярний - 6356,777 км,   екваторіальний - 6378,160 км.   Земля рухається навколо Сонця із середньою швидкістю 29,765 км/с по еліптичній   відстань від Сонця 149,6 млн. км,   період одного звертання по орбіті 365,24 сонячної доби.   Площа поверхні Землі 510,2 млн. км2,

Суша становить 29,2% і утворює шістьох материків і острови. Вона піднімається над рівнем моря в середньому на 875 м; найбільша висота 8848 м. Гори займають понад 1 / 3   поверхні суші. Пустелі покривають близько 20% поверхні суші, савани і рідколісся - 20%, ліси -30%, льодовики -10%. Понад 10% суші зайнято під сільськогосподарськими угіддями. У Землі є єдиний супутник - Місяць.    Її орбіта близька до кола з радіусом близько 384400 км.

Походження Землі

За сучасними космогонічними уявленням Земля утворилася    4,6-4,7 млрд. років тому із захопленого притяганням Сонця протопланетного хмари.   Приблизно 3,5 млрд. років тому виникли умови, сприятливі для виникнення життя.

Внутрішня будова

Основну роль у дослідженні внутрішньої будови Землі грають сейсмічні методи, засновані на дослідженні поширення в її товщі пружних хвиль, що виникають при сейсмічних подіях - при природних землетрусах і в результаті вибухів. Земля умовно поділяють на три області: кора, мантія і ядро. Зовнішній шар - кора - має середню товщину близько 35 км. Основні типи земної кори - континентальний і океанічний, у перехідній зоні від материка до океану розвинена кора проміжного типу.  Товщина кори змінюється в досить широких межах: океанічна кора має товщину близько 10 км  Середні щільності складають: 2,6 г / см 3 у поверхні Землі, 2,67 г/см3 - у граніту, 2,85 г/см3 - у базальту. На глибину приблизно від 35 до 2885 км простягається мантія Землі. Вона відокремлюється від кори різкій кордоном глибше, якій швидкості як поздовжніх, так і поперечних пружних сейсмічних хвиль, а також механічна щільність стрибкоподібно зростають. Щільності в мантії збільшуються в міру зростання глибини приблизно від 3,3 до 9,7 г/см3. У корі і в мантії розташовуються великі літосферні плити впливає на вигляд Землі. Зовнішнє ядро ​​є рідким. За сучасними уявленнями зовнішнє ядро ​​складається з сірки і заліза. На глибинах понад 5120 км сейсмічні методи виявляють наявність твердого внутрішнього ядра, на частку якого припадає 1,7% маси Землі. Температура в центральній частині Землі порядку 5000 ° С. Максимальна температура на поверхні наближається до 60 ° С Мінімальна становить близько -90 ° С. Щільність в центрі Землі близько 12,5 г/см3.

Над поверхнею Землі

Земля оточена атмосферою. Нижній її шар простягається в середньому до висоти в 14 км; Температура в тропосфері зменшується з збільшенням висоти. Шар від 14 до 50-55 км називають стратосферою; тут температура зростає із збільшенням висоти. Вище знаходиться мезосфера, над якою спостерігаються сріблясті хмари. Величезне значення має озоносфера - шар озону, що знаходиться на висоті від 12 до 50 км. Область вище 50-80 км називають іоносферою. Атоми і молекули в цьому шарі інтенсивно іонізуються під дією сонячної радіації, ультрафіолетового випромінювання. Якщо б не озоновий шар, потоки випромінювання доходили б до поверхні Землі, виробляючи руйнування в наявних там живих організмах. На відстанях більше 1000 км газ настільки розріджене, що зіткнення між молекулами перестають відігравати істотну роль, а атоми іонізовані більш ніж наполовину. На висоті близько 1,6 і 3,7 радіусів Землі перебувають радіаційні пояси. Гравітаційне поле Землі з високою точністю описується законом всесвітнього тяжіння Ньютона. Земля має також магнітним і електричним полями. Магнітне поле над поверхнею Землі складається з постійної «головною» і змінної частин; останню зазвичай відносять до варіацій магнітного поля. Головне магнітне поле має структуру, близьку до дипольної. Магнітний дипольний момент Землі, рівний 7,98 · 1025 одиниць СГСМ, Напруженості магнітного поля на північному і південному магнітних полюсах рівні відповідно 0,58 і 0,68 Е, а на геомагнитном екваторі - близько 0,4 Е. Електричне поле над поверхнею Землі в середньому має напруженість близько 100 В / м і направлено вертикально вниз - це так зване «поле ясної погоди», але це поле зазнає значні варіації.

Марс і його супутники

Марс, четверта від Сонця, планета   Навколо Марса звертаються два супутники:

Фобос (Страх) і Деймос (Жах). Фобос облітає Марс по орбіті з радіусом 9350 км за 7 год 39 хв. Деймос облітає Марс по орбіті з радіусом 23500 км за 30 год 17 хв. Обидва супутники мають неправильну форму і завжди звернені до Марса однією і тією ж стороною. Їх максимальні розміри: 26 км в довжину і 21 км в ширину біля Фобоса, 13 і 12 км - у Деймоса. Гравітаційні поля супутників настільки слабкі, що атмосфери вони не мають. На поверхні виявлені метеоритні кратери. На Фобос найбільший кратер Стікні має діаметр 10 км.

Марс

Склад і внутрішня будова Марса

Хімічний склад Марса типовий для планет земної групи, звичайно, існують і специфічні відмінності. Тут також відбувалося раннє перерозподіл речовини під впливом гравітації, на що вказують збережені сліди первинної магматичної діяльності. Незважаючи, на відносно низьку температуру і низьку щільність, ядро Марса багате залізом і сіркою невелика за розмірами (його радіус порядку 800-1000 км), а маса - близько однієї десятих всієї маси планети. Формування ядра, тривало близько мільярда років і збіглося з періодом раннього вулканізму. Ще такий же за тривалості період зайняло часткове плавлення мантійних силікатів, що супроводжувалося інтенсивними вулканічними і тектонічними явищами.

Близько 3 млрд. років тому завершився і цей період, і ще принаймні в   протягом мільярдів років тривали глобальні тектонічні процеси, вже почалося поступове охолодження планети, що продовжується і   понині. Мантія Марса збагачена сірчистим залізом,   помітні кількості якого виявлені і в досліджених поверхневих породах, тоді як зміст металевого заліза помітно менше, ніж на інших планетах Земної групи. Товщина літосфери Марса - кілька сотень км, включаючи приблизно 100 км її кори.

Атмосфера і вода на Марсі

Атмосфера на Марсі розріджена і складається з вуглекислого газу і малих добавок азоту, аргону і кисню. Концентрація водяної пари невелика, і вона змінюється в залежності від сезону. Існування води на Марсі - одне з головних питань у вивченні цієї планети. У 2004 р марсоходи «Спіріт» і «Оппортьюніті» показали наявність води в пробах марсіанського грунту. Є всі підстави вважати, що води на Марсі чимало. Особливості рельєфу нагадують випрасувані льодовиками ділянки. Судячи з гарної схоронності цих форм, які не встигли ні зруйнуватися, ні покритися подальшими нашаруваннями, вони мають відносно недавнє походження. Де ж тепер марсіанська вода? Вода існує і зараз у вигляді мерзлоти. При вельми низьких температурах на поверхні Марса на будь-якій відкритій поверхні води швидко утворюється товста кірка льоду, яка, через короткий час заноситься пилом і піском. Завдяки низькій теплопровідності льоду під його товщею місцями може залишатися і рідка вода і підлідні потоки води продовжують і тепер поглиблювати русла деяких річок, мости льоду під його товщею місцями може залишатися і рідка вода і, підлідні потоки води продовжують і тепер поглиблювати русла деяких річок.

Рух , розміри і маса Марса

Середня відстань від Сонця дорівнює 227,99 млн. км. Мінімальна відстань від Сонця 207млн. км; Період обертання Марса навколо Сонця 686,98 земних   діб; Середня швидкість орбітального руху складає   24,13 км / с; Екваторіальний радіус планети дорівнює 3394 км; Полярний - 3376,4 км; Маса Марса становить 6,44 1023 кг; Середня щільність - 3,95 г/см3.

• Прискорення вільного падіння на екваторі 3,76 м/с2. Однак раз в 15-17 років відбувається так зване велике протистояння, коли ці дві планети зближуються приблизно на 56 млн. км; останнє таке зближення мало місце в 1988. Під час великих протистоянь Марс виглядає найяскравішою зіркою на опівнічному небі, оранжево-червоного кольору, внаслідок чого його стали вважати атрибутом бога війни. Якісно новий рівень досліджень Марса почався в 1965, коли для цих цілей стали використовуватися космічні апарати, які спочатку облітали планету, а потім і опускалися на її поверхню. МАРС має два природних супутники - Фобос і Деймос .   Склад атмосфери: СО2, N2, Ar, СО, Н2О Ділянки поверхні Марса, покриті кратерами, схожі на місячний материк.

Юпітер

Юпітер - найбільша планета Сонячної системи. Її маса перевищує масу всіх інших планет, разом узятих. Тому не випадково вона названа на честь головного Римського бога.

У його атмосфері розташовані довгі шари хмар, через які планета виглядає смугастої. Юпітер має кільце, але воно вузьке й не таке помітне як в інших планет. Складається кільце з дрібних частинок пилу.

Ганімед

Юпітер

Вчені припускають, що поверхня Юпітера рідке чи газоподібна, а в центрі є тверде ядро. З-за великої віддаленості від Сонця температура на поверхні Юпітера 130 градусів. Юпітер має 28 супутників. Найбільший з них ГАНІМЕД - найбільший з усіх супутників у Сонячній системі

Юпітер - найбільша планета Сонячної системи. У ньому вмістилося б 1330 планет, рівних за розмірами Землі. Це згусток газу, у якого немає грунту. На Юпітері красується величезна червона пляма, що викликало інтерес астрономів впродовж майже 400 років. У наші дні відомо, що це постійно вирує циклон.

Титан

Сатурн названий на честь одного з давньоримських богів, покровителя землеробства. Цю планету оточують яскраві кільця . Вважають, що кільця утворені різними частинками, камінням, брилами різних розмірів, покритими льодом, снігом, інеєм. Температура на планеті -170 градусів С. Сатурн має рекордну кількість супутників - 33 . Найбільший - ТИТАН .

Сатурн

Кільця Сатурна

Названий Уран на честь найдавнішого грецького Божества, яке уособлює небо. Уран є по-справжньому блакитною планетою і ледь бачимо з Землі неозброєним оком у дуже ясні ночі. Маса Урана в 14,5 разів більше маси Землі, а радіус в 4 рази більше радіуса Землі. Уран став першою планетою, відкритої за допомогою телескопа. У Урана виявлено 20 супутників.

Подібно іншим газовим планетам, Уран має кільця. Кільця Урана містять багато досить великих часток, розміри їх коливаються від 10 метрів у діаметрі до дрібного пилу. Відкриття кілець Урана після кілець Сатурна дало можливість припустити, що кільця - це загальна характеристика газових планет.

Самі великі супутники Урана

Тритон

Нептун названий на честь давньоримського бога моря. Нептун - восьма планета від Сонця і четверта за розміром серед планет. Нептун дуже віддалений від Сонця. Маса планети у 17 разів більша за масу Землі, а радіус планети становить чотири земних радіусу. Нептун спочатку був відкритий на «кінчику пера». Потім його виявили за допомогою телескопа. Нещодавно у Нептуна відкрили кільця. Супутників у планети - 8 . Найбільший ТРИТОН .

Нептун

Супутники Нептуна

Плутон - крихітна холодна планета, розташована в 40 разів далі від Сонця, ніж Земля. Побачити Плутон можна лише на потужний телескоп. З часу свого відкриття в 1930 році Плутон не закінчив ще й половини повного обороту. Маса Плутона становить 1 / 500 маси Землі. Радіус Плутона 5 разів менше радіуса Землі. До 2006 року Плутон був 9 планетою Сонячної системи. Однак у 2009 році Асамблея Міжнародного астрономічного союзу виключила Плутон з класу планет і перевела його в клас планет-карликів.

Супутники Плутона

ПЛУТОН

(Некс)

(Гидра)

(Харон)

Харон – самий більший

супутник Плутона

ДяКуЮ

За

УвАгУ !!!