Другорядні образи роману та їх роль у розкритті образу Христі (за романом «Повія» Панаса Мирного)
Безперечно, центральним образом роману є Христя – бідна селянська дівчина, яка в силу життєвих умов опинилась на дні. З великою психологічною глибиною Мирний показав любов Христі до життя, до людей, її прагнення до щастя, непримиренність до всякої неправди, наростання в ній злоби і відчаю. Проте є ще дуже багато цікавих героїв роману, які допомогли розкрити образ Христини. Це мати Христі- Пріська, Грицько і Федір Супруненки, Загнибіда, Григорій Петрович Проценко, Костянтин Петрович Колісник, Антон Петрович Рубець і Пистина Іванівна, Федір Книш та багато інших.
Важливим другорядним образом є Пріська Притика , тому що вона є матір’ю Христини. Це жінка Пилипа Притики, не так стара, як застарена, молодиця [1, 141]. Дітвора дуже любила Пріську,бо вона завжди уміла з нею обійтися, то шматочок хлібця приносила і давала їй [1, 170]. Після смерті чоловіка вона не могла обходитись без Христі, бо та була її єдиною дочкою, єдиною рідною душею та єдиною помічницею. Долі матері і дочки майже схожі, вони обидві залишились у свій час сиротами, працювали на чужих людей, навіть життя починав руйнувати Грицько Супруненко. Коли Пріська була молодою та наймитувала, її паничі після переїздів покинули її в Мар’янівці у хаті Грицька, в той час він був за прикажчика у пана. Вона хотіла найнятись у кого-небудь з козаків, та Грицько не пустив, сказав: „Одслужи перше той хліб, що, лежачи, переїла” [1, 154]. Вона тут і залишилась, а потім зустрілась з Пилипом, своїм чоловіком. Так і дочці Грицько зруйнував життя, коли навмисно відправив її працювати у місто. Мати дуже любила Христю, проте не робила ніяких спроб залишити її в рідній хаті. Вона тільки плакала та говорила: „–Добрі люди, дочко...Їм завидно, що ти в мене ростеш...Судом тебе одняли. Ти тепер не хазяйська дочка...ти – наймичка... Чи твій батько тому виною, чи добрі люди – не знаю” [1, 204]. Незважаючи на свою доброту, Пріська не змогла зберегти свою дочку від небезпек, вона не змогла підготувати її до життєвих випробувань.
Грицько Супруненко „допоміг” сформувати життя Христині, він ненавидів сім’ю Притик, і тому хотім зруйнувати їм життя. Він був збирач податків, мав три пари волів, дві шкапи, цілу сотню овець, два двори – один у найми давав, у другому сам з жінкою та нежонатим сином жив. Його син Федір гарний, робочий, тихий та слухняний, горілки не пив , по шинках не волочився. Усе було б добре, та батько посватав восени Грицько Федора на Рябченковій Хіврі, хоч поганій, зате багатій дівці. Та Федір вирішив, що ні за що не візьме Хіврі [1, 148]. Більше батько не силував Федора. Він дуже любив Христину, яку терпіти не міг батько. Грицько вирішив, та щоб не зіпсувати життя сину, треба викинути Притик з села, бо Федір зовсім пропаде [1, 192]. Грицько Супруненко був тою людиною, яка зіпсувала життя Христі та її матері.
Загнибіда був першим хазяїном, у якого працювала Христя. Це був чоловік „височезного зросту, довгобразий, з страшенними рудими вусами, гострим горбатим носом, нахмуреними бровами, з-під котрих, мов дві жарини, блищали жовті, аж червоні, мов у кроля очі. Одітий він був по-міщанському: у довгому сукняному чекмені, що спадав аж до самих чобіт, у широкій смушевій шапці – книшем, котра, наче сковорода, прикривала його стовбовату голову. Його обличчя, його постать, його поступ казали, що це чоловік силющий, рішучий: нічого він не злякається, ні перед чим не зостановиться. А червоні кролячі очі видавали лукаву душу, єхидні заміри:писарська каверза побраталися у них з крамарськими хитрощами” [1, 215] В діях Загнібіди розкриті його жорстокість, бездушність, хитрість і лицемірство. Вони проявлялись у стосунках з такими ж крамарями-хижаками, кровопіями людськими, як і він сам, та особливо у стосунках з дружиною та наймичкою Христиною. Деспот Загнібіда, втративши людську подобу, по-звірячому забив свою дружину, а потім лицемірячи проливав крокодилячі сльози над її труною. Єдиним добрим вчинком було те, що він відпустив Христину додому.
Для міських хижаків-крамарів, чиновників та жандармів не існує будь-яких вимог моралі, бо ні в чому ніщо їх не стримує, тому Панас Мирний уважно простежив і відтворив переродження головного винуватця Христининої долі – Проценка. Він не поспішав зв’язувати себе певними обов’язками, знічев’я занапастив Христю та штовхнув її на слизький шлях. Окрім матері, рідною людиною вважала Христя Григорія Петровича Проценка – молодого панича, якого вона покохала. Він був сином бідного чиновника , який, скінчивши школу, незабаром поступив на службу. Йому не хотілось їхати в губернію на службу, а хотілося вчитись та поступити в гімназію. Життя склалось у ньото так, що він повинен був теж покинути свою родину, як і Христя, та жити на ті кошти, які сам заробив. Окрім його, у батька було ще три сина та дві дочки, батько переживав, бо треба було усіх до розуму довести. Григорій дуже подобався людям, бо був веселим та говірким, сміло заводив розмову з кожною людиною. Він намагався потрапити в те середовище, де всім завідують пани. Як тільки приїхав Проценко у місто, то одразу оселився у Рубця.
Антон Петрович Рубець був другим хазяїном Христі. До Григорія він ставився рідніше матері, разом вони на службу ходили, трохи не разом і з служби верталися. У нього була зайва хата, та чому ж його не пустити доброго чоловіка, коли він давав ще до того й добрі гроші. Пистина Іванівна – це дружина Антона Петровича, була ще більше вдоволена такому квартирантові. Григорій Петрович на лихо удався і веселим і балакучим, об чім з ним не заведи розмову – так легко, так любо з ним говорити. І обхідчастий же та принадливий. Не пройшло й тьох днів, а він мов у них зріс і викохався,і слуги до його зразу привикли і син Рубців так його полюбив [1, 345]. Рубець і його дружина Пистина Іванівна виявились не з привітних хазяїв наймички Христі. Хоча Рубець постійно хвалився перед гостями : „Добра робітниця”, – але ніколи не жалів дівчини, змушував тяжко працювати, навіть коли вигнав Мар’ю, то Христя тепер виконувала усю роботу за двох, а в кінці звів рахунок і з Христею, дав їй дві зелені бумажки, і викинув на вулицю.
З усіх приятелів Рубця із самого початку добре ставився до Христі Костянтин Петрович Колісник , вона йому ще у перший день знайомства дуже сподобалась. Колісник був у минулому крамар, тепер земський діяч, великий землевласник, це чоловік, з яким жила Христя, і який на деякий час витягнув її зі злиднів. “Він був здоровений ситий чоловік з червоним, як жар, лицем, блискучими очима та чорними вусами” [1, 435]. Цей багач, став одним з керівників земства, крав, обдурював та пригноблював людей, підманив Христю, давав їй гроші, дорогі шовки, тримав її біля себе як утриманку, ревнував, докоряв, гнітив її, та претворив на рабиню.
Отже, формуванню образу Христі сприяли всі другорядні герої, починаючи з матері, і закінчуючи Колісником. В образі повії Христі Панас Мирний бачить сумну жертву суспільного насилля, до якої ставиться з глибоким співчуттям і яку справді облагороджує. Навіть, коли вона бачить уві сні світле, вільне життя без гноблення людини людиною, яке було заповітним ідеалом самого Мирного. У творі змальовано християнські загальнолюдські цінності справедливості, добра, любові до ближнього, чоловічий безжальний світ, який обдурює і переслідує Христину.
Джерела
Мирний П.Я. Повісті та оповідання.Твори у двох томах. Т.2. – К.: Наукова думка.–1989. –139-597, 621-628.
756
62 950 
